У дні свята Суккот Гілель Німеччини провів у Берліні виставку. На стінах суки можна було побачити фотографії, а поряд із ними короткі історії тих, хто на цих фотографіях був зображений. Об'єднувало ці фотографії те, що кожна історія являла собою приклад того, як люди змогли протистояти життєвим обставинам, проявивши мужність, стійкість і силу духу. Серед безлічі гідних прикладів з різних країн та міст на виставці були представлені дві історії дівчат із Харкова: Марини Кавун та Маргарити Старикової. І цілком зрозуміло, що обидві історії пов'язані з війною. Трагічна історія Марини - це історія кохання, яку обірвала російська ракета. Драматична історія Марго – це зруйнований бомбою харківський «Гілель», якому вона віддала непрості, але щасливі три роки свого життя. Просто прочитайте їх, а ми від щирого серця дякуємо Гілелю Німеччині за прекрасну ідею, чудове її втілення, привітність і гостинність.
Моя історія стійкості пов'язана з моїм хлопцем. Ми познайомилися на Тагліті у 2019 році і з цього моменту розпочалася наша довга історія кохання. Ми пройшли довгий шлях, перш ніж стати парою. Зрештою, він розтопив моє серце і показав мені, як сильно одна людина може любити іншу.
24 лютого він, не роздумуючи, вирушив захищати нашу країну, став командиром групи та захищав центр нашого рідного міста. 14 березня в їхнє розташування потрапила ракета і він загинув. Я пам'ятаю той момент, коли мені зателефонував його командир. Це була дуже коротка розмова, і він прогримів як грім серед сонячного дня. Це розбило мені серце. Я не розуміла, як житиму без нього. Останнім його повідомленням було «Солодких снів, кохання моє».
Він був дуже сміливою і доброю людиною з чудовою душею. Він намагався підготувати мене до його смерті. Думаю, він відчував, що це станеться. Але ніхто не може бути готовим до подібних речей. Ця війна вкрала моє щасливе життя. Моя сім'я та друзі далеко від мене, моє кохання загинуло, всі будівлі, повэязані з моїми хоббі - зруйновані, моє місто і мій будинок щодня під обстрілом. У мене ніколи не буде колишнього життя. Щодня болить, як кривава рана всередині.
Але тепер я відчуваю, що маю продовжувати жити для нас двох. Я поїхала з України і зараз перебуваю у Відні, намагаючись якнайбільше поширювати інформацію про цю війну. Я хочу, щоб люди знали, що неподалік міст Європи люди живуть у пеклі і щодня стикаються зі смертю.
Мені важко жити без його «Доброго ранку, мила», але я маю робити це і для нього. Як він захищав наш будинок, так я тепер захищатиму спогади про нього. Він – моя історія стійкості.
Марина Кавун

Мене звуть Маргарита, і я працюю в Гілель Харків уже 3 роки. Це місце стало для мене дуже важливим. Деколи я проводила там більше часу, ніж удома. Під час роботи я спостерігала, як люди закохуються, заводять друзів і чудово проводять час – у такі моменти я розуміла, навіщо це роблю. Російська ракета потрапила до будівлі, де розташовувався наш офіс. День, який розділив життя Гіллеля на до та після. Мені здавалося, що серце моє розривається, бо вони зруйнували місце, до якого я належала, де моя душа цвіла. Наші малюнки та фотографії валялися на вулицях, а в офісі не було місця, на яке можна було б наступити. Але ми не здалися. Я приїхала до Харкова 9 серпня і знала, що робитиму Шабат у Гілелі. Поки мене не було, наш адміністратор разом із волонтерами як змогли розчистили приміщення. 12 серпня ми зі студентами зібралися разом та відсвяткували Шабат. Це була найтепліша та зворушлива Субота за весь час моєї роботи. Я впевнена, що ми відновимо наш Гілель. Я вірю, що люди знайдуть тут друзів і знову закохаються. Тому що я знаю, що ніщо не може нас зламати.
Марго Старікова