Наша пам'ять – гарант нашої совісті. Особливо гостро відчуваєш це, коли весь Ізраїль та прогресивний світ схиляє голови в день Йом ха-Шоа – день, відзначений гіркою пам'яттю про Катастрофу. Наймерзеннішою міткою Катастрофи було знищення людини в людині. За датами приховані особи, долі, історії життя живих людей. Найяскравіше спогади оживають у місцях поховання. Учасники проекту Likrat кишинівського Гілеля цього дня пішли на найстаріший єврейський цвинтар міста, щоб відчути трагедію поколінь. Дати, сухі на перший погляд, ожили завдяки оповіданням Ольги Володимирівни Сівак, співробітника єврейського Культурного Центру ім. І. Мангер.
Духовною трагедією овіяно місце поховання сувоїв Тори, з трепетом хлопці вислухали історію легендарного раву Цирільсона. Імена, долі, пам'ять...
Дякую Ользі Сівак, дякую відгуку студентів. Головний урок: не втрачати себе, не втрачати людину в собі і не допустити, щоб колись знову погроми, геноцид, розлюднення траплялися в цьому найкращому світі. Лише через пам'ять ми залишаємось людьми.

Шестеро людей, які пережили Голокост, щороку обираються для того, щоб запалити смолоскипи під час церемонії відкриття Дня пам'яті жертв Голокосту (Йом ха-Шоа) на згадку про 6 мільйонів євреїв, убитих під час Голокосту. Нещодавно були оголошені смолоскипи Йом ха-Шоа 2022, і з їхніми життєвими історіями ви можете ознайомитися, перейшовши за посиланням
Їхні спогади та досвід із воєнного часу того періоду відображає центральну тему Дня пам'яті жертв Голокосту 2022 року, а саме – «Трансфер на вірну смерть: депортація євреїв під час Голокосту». Головна меморіальна церемонія Йом ха-Шоа відбудеться в Яд ва-Шем у середу ввечері, 27 квітня, о 20:00 за ізраїльським часом (13:00 за східним поясним часом). Пряма трансляція процесу відкриття буде доступна на сторінці Yad Vashem: World Holocaust Center, Jerusalem у Facebook, під час якої будуть показані короткі біографічні відеоролики, що розповідають про військовий досвід та життєву історію кожного обраного, включаючи спогади тих, хто вижив.
** На жаль, 6 днів тому помер другий смолоскип церемонії відкриття Йом ха-Шоа 2022 року Шмуель Блюменфельд. Його син Ар'є запалить смолоскип від його імені.

У рамках Тижня Пам'яті Жертв Голокосту у кишинівському Гілелі пройшов закритий показ фільму "ТоляNicu" студії BessarabKino. Цей фільм є черговою частиною всесвіту "Між Прутом та Дністром". У цій частині картини представлена ​​Молдавія 1941 року. Якийсь червоноармієць Толя веде полоненого румунського солдата до найближчої комендатури, ще не знаючи, що Молдова вже окупована німецько-румунськими військами. Чудовий фільм, чесний та продуманий до дрібниць режисером Яаковим Грибіненком. Він став не лише пам'яткою історичних подій, а й символом віри у свої сили, адже Яаков сам без спонсорів реалізував свою мрію. Після перегляду у кожного з бажаючих була можливість задати питання, що його цікавило, і особисто поговорити з режисером про деталі фільму. Цей показ довів нам, що тепер наш час творити історію та не давати людям забути про те, що було і завдяки кому ми живі.

27 січня, у Всесвітній день пам'яті жертв Голокосту, у місті Бендери на єврейському цвинтарі відбулося урочисте відкриття меморіального комплексу, на якому увічнена пам'ять про євреїв – жителів міста, знищених окупантами та тих, хто звільняв Бендери, хто загинув на фронті. Меморіал на Єврейському цвинтарі є стіною пам'яті, на якій зображено панораму подій, пов'язаних з розстрілом євреїв і боями, що проходили біля підніжжя Бендерської фортеці. Поруч із пам'ятником розташовано 14 плит з іменами загиблих. На меморіальних табличках понад 200 прізвищ. Пам'ять загиблих у роки німецько-румунської окупації, тисячу з яких убили на місці нинішнього Єврейського цвинтаря у Бендерах, вшанували Хвилина мовчання. Після поминальної молитви, яку прочитав рабин Єврейської громади Рав Шимшон та покладання квітів, учасники церемонії, серед яких були й студенти кишинівської гілелі, вирушили до пам'ятної дошки у рові біля Бендерської Фортеці, на місці масових вбивств євреїв. Щороку ми вшановуємо пам'ять загиблих і намагаємося щосили щоб це ніколи не повторилося.

27 січня – Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту. У цей день на всій земній кулі люди пригадують тих, хто став жертвами нацистського геноциду. Шість мільйонів європейських євреїв було вбито в незліченних гетто, ярах та таборах смерті. Одне з таких страшних місць – урочище Дробицький яр у Харкові. Протягом усього року, завдяки ініціативі та підтримці Благодійного фонду Remember Us та за організаційною участю харківського Гілеля учні харківських шкіл та студенти вишів приїжджають у Дробицький яр, щоб вшанувати пам'ять полеглих та дізнатися про Голокост на місці головного символу трагедії. Те, що саме цього дня Меморіальний комплекс Дробицький яр відвідали студенти Харківської інженерно-економічної академії та Харківського університету внутрішніх справ – дуже важливе та символічне. Адже вже в найближчому майбутньому, зокрема, від цих юних хлопців і дівчат залежатиме чи зможуть ті страшні події повторитися чи злочинна ненависть назавжди залишиться в минулому. Ми пам'ятаємо! We remember!

6 мільйонів… Їм присвячено безліч віршів, пісень, фільмів та книг. 6 мільйонів душ, яких було несправедливо знищено.
Відповідно до теорії професора та почесного президента Гілеля Авраама Інфельда, однією з 5 ніжок столу, на яких тримається самоідентифікація єврейського народу, є пам'ять, особиста та колективна. Такі трагедії вже вшиті у нашу колективну пам'ять, і наше завдання на сьогоднішній день – не забувати жахи Голокосту. У Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту ми зібралися у київському Гілелі, щоб запалити жалобні свічки та поговорити про геноцид. Зробити це вирішили за допомогою перегляду двох полярних фільмів – “Піаніст” Романа Поланскі та “Кролик Джоджо” Тайки Вайтиті. Два абсолютно різні підходи та погляди на події допомогли учасникам поставити собі нові питання щодо трагедії та підійти до пошуку відповідей з незвичного боку.
Досі не відомі імена всіх жертв, але вшанувати їхню пам'ять можна за допомогою регулярної акції #WeRemember, яка проводиться нашими партнерами ЄАЕК, у якій студенти Гілеля беруть участь щороку.
Вони живі, доки ми їх пам'ятаємо.

27 січня – день, який має особливе значення для кожної людини. Це міжнародний День Пам'яті Жертв Голокосту. Цього дня традиційно ми збираємося, щоби вшанувати пам'ять тих, хто не пережив ті страшні роки, і нагадати собі та всьому світу, що таке не можна допустити знову! Молодь львівського «Гілеля» щороку приєднується до програми меморіальних заходів, присвячених Дню. На цей раз ми готувалися з демонстрацією нашого фільму «Людство на межі життя», присвяченого людям, які рятували євреїв під час окупації у західному регіоні України. А також ми приєдналися до ініціативи нідерландського Theater Na de Dam (Амстердам) та організації «Пост-Беллум-Україна» у документальному перформансі «Акт пам'яті».
На жаль, наші плани змінив черговий локдаун. Перед нами стояв вибір – скасовувати показ та перформанс чи проекспериментувати та провести показ у Zoomі? Ми вирішили ризикнути та перенесли наші заходи в онлайн формат. Це навіть дало нам перевагу, що до показу змогли приєднатися люди з інших країн та міст.
Ми показали кілька серій нашого фільму і поговорили про питання особистого вибору в кризовій ситуації, змогли втілити нашу постановку, скориставшись технічними можливостями, і навіть посилили те послання, яке хотіли донести до глядачів. Використавши старі сімейні фотографії та «вмонтували» себе в них, автори ділилися історіями своїх сімей через об'єкти та символи, використовували музику та пластику тіла, задіяли методику спонтанного живопису. Судячи з відгуків глядачів, мети було досягнуто навіть більше, ніж ми очікували! Це був справжній Акт Пам'яті. Ми всі повинні пам'ятати: «Ми всі люди, і ми всі маємо право на життя!», як сказав один із Праведників Світу та герой нашого фільму Тадей Млодницький.

Щороку до Міжнародного дня пам'яті жертв Голокосту Євро-Азійський Єврейський Конгрес приєднується до акції Всесвітнього Єврейського Конгресу #WeRemember та традиційно запрошує студентів Hillel CASE взяти в ній участь. Протягом кількох днів наші студенти роблять тисячі фотографій, розміщують їх на сайтах та соціальних мережах, щоб нагадати всьому світу про трагедію Голокосту.

«Сьогодні, як і в усі інші дні, ми пам'ятаємо про жахливу катастрофу, що спіткала єврейський народ у роки Другої світової війни і про непоправну втрату шести мільйонів наших братів і сестер, нашої родини, яка загинула в жахах Голокосту. Ми пам'ятаємо та передаємо цю пам'ять далі!»

Однією з найважливіших і найтрепетніших дат для нас залишається 27 січня — Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту. До пам'ятного дня для студентів одеського Гілеля та всіх бажаючих було організовано зустріч із колишнім в'язнем гетто, людиною, яка пережила окупацію Одеси — Віктором Сабулісом першим директором музею Голокосту, у приміщенні якого й пройшов захід.
Віктор Францович розповідав нам історію свого життя, дитячі спогади, які, на жаль, ніяк не можна назвати радісними та безтурботними, адже його дитинство пройшло у Слобідському гетто, з якого вони дивом змогли втекти та зробити підроблені документи. Віктор Францович багато говорив про те, як вони маскувались, щоб їх не видавали зовнішні ознаки єврейства, ділився не лише своїми історіями, а й розповідями батьків (мама була єврейкою, тато — литовцем) та старшого брата. Дуже вразило присутніх спогад про ясне небо у День визволення Одеси, коли сонце світило яскраво, а гуркіт бомбардувань нарешті стих…
Для учасників зустрічі було проведено екскурсію самим музеєм Голокосту, у розвиток якого Віктор Францович зробив великий свій внесок. Примітно, що перші експонати збиралися крупинками, виготовлялися руками ентузіастів.
Страшні події минулого не повинні бути забуті. Наш обов'язок — зберігати та вшановувати пам'ять про ці сторінки історії та передавати їх наступним поколінням. Окремо дякуємо нашій активістці Владиславі Машковській за підготовку та модерацію зустрічі, а також директору музею Хоколосту Павлу Козленку.

Что для нас память? В истории человечества были далеко не только яркие, положительные моменты. Было много страшных и жутких вещей. И каждый человек рано или поздно задаётся вопросом "надо ли это помнить?", или же "а если всё это происходило не со мной?". Для кого-то "помнить" – это молча переживать ситуацию, вспоминать события. Для кого-то – говорить об этом, доносить историю до подрастающих поколений, обсуждать возможные причины и последствия, проводить уроки, посвященные Холокосту в разных учебных заведениях.
Студенты симферопольского Гилеля приняли участие в траурном митинге, посвященном Дню памяти расстрела крымчаков и евреев в годы Второй мировой войны. Но перед этим днём, после встречи шаббата, у нас состоялся разговор. Мы поговорили о равнодушии и активном участии в судьбах других людей. Высказать мысли, что движет людьми, которые остаются в стороне от того, что происходит рядом. И что движет теми, кто под страхом смерти готов броситься на помощь ближним. У многих ребят в голове возникали новые и новые вопросы, и у них была прекрасная возможность задать их здесь же и обсудить. Важно, что гилелевцы понимают, как можно помнить то, что случилось не с нами. Мы не боимся говорить об этом и задавать вопросы.